“Я від цього не збіднію!” – така приказка була в однієї жінки. Коли її обманювали, обраховували, а зробити нічого не можна, вона говорила ці слова і махала рукою.
Вона завжди платила навіть якщо можна було взяти безкоштовно. Трохи схитрувати. Або випросити. Або просто скористатися чиєюсь великодушністю. Вона платила. І примовляла: “я від цього не збіднію!”
Коли вона давала гроші нужденним, вносила посильні пожертвування, давала “на чай”, вона завжди говорила: “я від цього не збіднію!” Вона дарувала добрі подарунки. Не скупилася. І про себе цю приказку повторювала. Мовляв, я від цього не збіднію.
І не збідніла. Це дуже багата жінка тепер. Хоча починала вона життя в глибокій та відчайдушній бідності. Але поступово її статки збільшувалися.Вона своєю працею заробляла все більше та більше. І їй пропонували всі найкращі посади. Та й з рештою якось вдало складалося. Вигідні умови, вдалі придбання, добрі стосунки з людьми – все це прийшло в її життя.
Дрібна жадібність, грошова економія, скупість не призводять до статку. Це потім деякі хворіють на жадібність і скупість, коли з’являються гроші.А давати та дарувати треба обов’язково з легкою душею. Зекономлені на подарунку копійки та дарове частування не зроблять нас багатшими. І щасливішими теж точно не зроблять.
А приказка хороша. Коли ділитеся і даєте, навіть коли втрачаєте, можна так казати. Ви від цього не збіднієте. Навпаки. Потім прийде нагорода, достаток збільшиться. І багато хто це знає з досвіду. Так часто буває.